Канал Натальи Прокопенко - доктора биологических наук, г. Киев

Досягти високого рівня здоров'я можна через індивідуальну систему звичок і поведінки людину, називану здоровим способом життя. Одним з основних шляхів досягнення цієї мети є необхідний рівень рухової активності, що забезпечує потребу організму в русі. Ефективність фізичних навантажень для профілактики захворювань серцево-судинної системи не викликає сумнівів. У людей з низькою фізичною активністю частіше спостерігається коронарний атеросклероз і інфаркт міокарда, ніж у людей фізичної праці [3-5]. У людей, що ведуть малорухомий спосіб життя, ризик виникнення артеріальної гіпертензії на 20–50 % вище, ніж у фізично активних. Саме фізичне навантаження є основним і ефективним компонентом комплексу немедикаментозної терапії і реабілітації для хворих з порушенням функцій серцево-судинної системи і не тільки. Так, при вивченні ролі фізичної активності в онкопрофілактиці було встановлено, що регулярне виконання фізичних вправ уповільнює розвиток деяких онкологічних захворювань, зокрема, рака молочної залози. Цей ефект учені пояснюють позитивним впливом фізичних навантажень на гормональне тло й обмін речовин [1]. Крім того, регулярне фізичне тренування дозволяє в значній мірі загальмувати розвиток вікових інволюційних змін фізіологічних функцій, а також дегенеративних змін різних органів і систем. Таким чином, позитивний вплив занять оздоровчою фізичною культурою на організм людини неможливо переоцінити. Однак, враховуючи потужний регулюючий і тренуючий вплив фізичної культури на організм, перш ніж приступити до оздоровчого тренування необхідно більш строго підходити до організації повсюдного систематичного лікарського контролю над рівнем здоров'я осіб, що займаються. Організація об'єктивного контролю із залученням доступних, простих, досить ефективних засобів стає особливо актуальною у зв'язку із залученням до занять осіб старшого й літнього віку. Тому, враховуючи, що при впливі фізичних навантажень найважливішу роль відіграють резервні адаптаційні можливості кардіореспіраторної системи, представляє інтерес розглянути вікові зміни показників серцево-судинної, нервово-м'язової й дихальної систем в осіб різної статі.

Обстежувані й методи. Психофізіологічне тестування пройшли 198 осіб у віці 20-100 років. У кожного обстеженого на етапі пасивної діагностики визначали масу (МТ) і зріст тіла (ЗР) (за допомогою ваг медичних і ростоміра), частоту серцевих скорочень у спокої (ЧССс) (пальпаторно, за допомогою секундоміра), артеріальний тиск систолічний (АТС) і діастолічний (АТД) (за допомогою фонендоскопа та манометра по методу Н.С. Короткова), життєву ємність легень (ЖЄЛ) (за допомогою спірометра), на етапі активної діагностики оцінювали м'язову силу (МС) і витривалість до статичного м'язового зусилля (МВ) (за допомогою ручного динамометра; за витривалість до статичного м'язового зусилля приймався час утримання стабільної статичної м'язової напруги, рівній 75 % максимального м'язового зусилля, відлік часу вівся по секундоміру), частоту серцевих скорочень після навантаження (ЧССн) (пальпаторно, за допомогою секундоміра) (20, 10 чи 5 присідань для осіб у віці 20-79 років, 5 присідань на стілець для осіб у віці 80-100 років). За значеннями цих показників розраховували показники м'язової (ПМД) і серцево-судинної діяльності (ПССД) за формулами [2]

ПМД = (0,75МС×МВ)/(МТ/ЗР²) (ум. од.),

де ПМД - показник м'язової діяльності;

МС - м'язова сила, даН;

МВ - витривалість до статичного м'язового зусилля, хв.;

МТ – маса тіла, кг;

ЗР – зріст тіла, м.

ПССД = |1- (АТС×АТД)/(ЧССн×ЧССс)| (ум. од.),

де ПССД - показник серцево-судинної діяльності;

АТС – артеріальний тиск систолічний, мм рт. ст.;

АТД – артеріальний тиск діастолічний, мм рт. ст.;

ЧССн – частота серцевих скорочень після навантаження, хв^-1;

ЧССс – частота серцевих скорочень у спокої, хв^-1.

Для кількісного виміру змін значень показників за віковими періодами обчислювали процентне відношення між їхніми абсолютними приростами в даний період і їхніми абсолютними рівнями в попередній період (темп приросту/зниження, ланцюгова основа).

Результати дослідження та їх обговорення. Прогностично несприятливою ознакою виникнення і розвитку захворювань є низький рівень функціональних резервів організму. Запас функціональних резервів постійно витрачається на підтримку рівноваги між організмом і середовищем. У кожний даний момент часу існує деякий позитивний або негативний баланс функціональних резервів стосовно деякого середнього їхнього рівня. У свою чергу, середній рівень функціональних резервів також змінюється згодом. Можна виділити його добові й сезонні коливання, але найбільш істотними є вікові зміни.

Згідно з отриманими результатами вікової динаміки показників функціонування серцево-судинної, нервово-м'язової і дихальної систем виявлена функціональна домінанта, що зумовлює чутливість людей окремих вікових періодів до несприятливих факторів середовища. На тлі неухильного зниження з віком показників нервово-м'язової і дихальної систем вікові зміни запропонованого інтегрованого показника серцево-судинної системи (ССС) мають хвилеподібний характер, як у чоловіків, так і у жінок. Максимальне зниження діяльності ССС, що відповідає підвищеному рівню функціональної напруги, у чоловіків спостерігається у віці 50–59 років, у жінок – у 60–69 років (рис. 1).

Найважливішою метою тренування для людей середнього й літнього віку є профілактика серцево-судинних захворювань, що є основною причиною непрацездатності й смертності в сучасному суспільстві. При цьому необхідно враховувати вікові фізіологічні зміни в організмі в процесі інволюції. Усе це обумовлює специфіку занять оздоровчою фізичною культурою й вимагає відповідного відбору тренувальних навантажень, методів і засобів тренування. При впливі фізичних навантажень найважливішу роль відіграють резервні адаптаційні можливості кардіореспіраторної системи. Необхідні рівні хвилинного об’єму дихання й кровообігу, швидкості кровотоку, артеріального тиску забезпечуються тільки у випадку наявності відповідного функціонального резерву. Якщо необхідні ресурси відсутні, то виникає функціональна недостатність організму, яка проявляється патологічними синдромами або захворюваннями.

Виходячи з концепції про серцево-судинну систему як про індикатор адаптаційних здібностей організму, рівень її функціонування можна розглядати як провідний показник, що відображає рівновагу організму із середовищем. У даній роботі розглядаються реакції системи кровообігу, як системи, відповідальної за адаптацію організму до фізичних навантажень. Рівень функціонування системи кровообігу є регульованою величиною, сталість якої підтримується механізмами регуляції. Одне з важливих завдань цих механізмів полягає в тому, щоб забезпечити баланс між симпатичним і парасимпатичним відділами вегетативної нервової системи, тобто вегетативний гомеостаз. Для оцінки рівня функціонування системи кровообігу й визначення її адаптаційного потенціалу можна використовувати ПССД, для обчислення якого потрібні лише дані про частоту пульсу ( до й послу навантаження) і артеріальний тиск [2]. Оцінка рівня функціонування системи кровообігу по ПССД, при всій своїй простоті, забезпечує системний підхід до рішення завдання кількісного виміру рівня здоров'я. Це визначається тим, що ПССД як комплексний, інтегральний показник, відображає складну структуру функціональних взаємозв'язків, що характеризують рівень функціонування серцево-судинної системи. Показники, що входять до складу ПССД, тісно пов'язані з основними параметрами гемодинаміки, такими як ударний і хвилинний об’єм кровообігу, середній динамічний тиск, загальний периферичний судинний опір. Значення ПССД дозволяють виділяти 3 групи осіб, відповідно до запропонованої класифікації рівнів здоров'я (таблиця): перша група (спеціальна) - ПССД низький і нижче середнього, друга (підготовча) - ПССД середній і третя (основна) – ПССД високий і вище за середнє.

Як показано на рис. 2 у чоловіків уже після 40 років рівень здоров'я нижче середнього. Вікове зниження функціональних резервів регуляції демонструє як у процес дизадаптації включаються компенсаторні механізми, одним з яких є підвищення активності симпатичного відділу вегетативної нервової системи. При цьому неспецифічна захисна реакція протікає по типу загального адаптаційного синдрому в ході розвитку якого слідом за стадією резистентності може настати стадія виснаження. У цій стадії характерним є вегетативний дисбаланс на тлі значного зниження функціональних резервів регуляторного механізму. Тому принцип індивідуалізації при застосуванні оздоровчої фізкультури обов'язковий. Перш ніж приступити до оздоровчого тренування, людям середнього й літнього віку слід пройти медичний огляд до й після функціональної навантажувальної проби, щоб виявити можливі порушення в діяльності системи кровообігу.

Лікарський контроль у процесі занять фізичною культурою повинен бути спрямований на рішення трьох основних завдань: виявлення протипоказань до фізичного тренування; визначення рівня здоров'я для призначення адекватної тренувальної програми; контроль над станом організму в процесі занять. Не менш важливе значення при рішенні питання про дозування тренувальних навантажень, їх ефективність має й грамотний самоконтроль, який дозволяє особам, що займаються, оперативно й регулярно контролювати поточний функціональний стан.

Основою будь-якої оздоровчої програми для людей середнього й літнього віку повинні бути циклічні вправи аеробної спрямованості. У цьому віці на тлі збільшення об’єму вправ для розвитку загальної витривалості й гнучкості знижується необхідність у навантаженнях швидкісно-силового характеру ( при повному виключенні швидкісних вправ). Крім того, в осіб старше 40 років вирішальне значення здобуває зниження факторів ризику ІХС (нормалізація холестеринового обміну, артеріального тиску й маси тіла), що можливо тільки при виконанні вправ аеробної спрямованості на витривалість. Таким чином, основний тип навантаження, використовуваний в оздоровчій фізичній культурі, – аеробні циклічні вправи. Саме для циклічних вправ, спрямованих на розвиток загальної витривалості, характерні найважливіші морфофункціональні зміни систем кровообігу й дихання. Що стосується інтервалів відпочинку між заняттями, то вони повинні залежати від величини тренувального навантаження. Вони повинні забезпечувати повне відновлення працездатності до початкового рівня. Для осіб, що займаються оздоровчою фізичною культурою, тренування у фазі недовідновлення неприпустимо, тому що адаптаційні можливості людей середнього віку обмежені. Чим більше величина тренувального навантаження, тим більш тривалими повинні бути інтервали відпочинку. Так, наприклад, при тренуванні з використанням середніх за величиною навантажень тривалість відпочинку 48 годин забезпечує повне відновлення функцій і тренування проводяться 3 рази на тиждень. При малих навантаженнях, коли відновлення працездатності завершується протягом декількох годин, тренування можуть проводитися 5--6 раз на тиждень.

Фізична культура є основним засобом, що сповільнює вікове погіршення фізичних якостей і зниження адаптаційних здатностей організму в цілому й серцево-судинної системи зокрема, неминучих у процесі інволюції. З віком функціональні можливості серця знижуються навіть при відсутності клінічних ознак. Усі зміни в системі кровообігу, зниження продуктивності серця спричиняють виражене зменшення максимальних аеробних можливостей організму, зниження рівня фізичної працездатності й витривалості. Адекватне фізичне тренування, заняття оздоровчою фізичною культурою здатні в значній мірі призупинити вікові зміни різних функцій. У будь-якому віці за допомогою тренування можна підвищити аеробні можливості й рівень витривалості, що є показниками біологічного віку організму і його життєздатності. Однак, необхідно пам'ятати про строгий лікарський контроль і самоконтроль, строгу послідовність і індивідуалізацію тренувальних навантажень.

Література

1. Двигаться, чтобы жить // Наука, здоровье, жизнь. – 2007. – № 1. – С. 96.

2. Деклараційний пат. 16012 Україна, МПК А61В5/0205. Спосіб визначення функціональних резервів організму людини / Прокопенко Н.О.; заявник і патентовласник Н.О. Прокопенко. – № 200601515; заявл. 14.02.06; опубл. 17.07.06, Бюл. № 7.

3. Здоровье – 21: Основы политики достижения здоровья для всех в Европейском регионе ВОЗ. – Копенгаген: ВОЗ, Евр. рег. Бюро, 1999. – 310 с.

4.Рачинский А.И. Психокоррекция эмоциональных расстройств у больных инфарктом миокарда как один из методов оптимизации реабилитационного процесса / А.И. Рачинский, Н.А. Лепехина, М.В. Архипов // Госпитальный вестник. – 2003. – № 1. – С. 43–45.

5. Murray C.J.L. The global burden of disease: a comprehensive assessment of mortality and disability from disease, injuries and risk factors in 1990 and projected to 2020 / C.J.L. Murray, A.D. Lopez // Global Burden of Disease and Injury Series. – Boston: Harvard University Press, 1996. – Vol. 1. – P. 35.